Анатолій Удод , Проект в'їздного знаку міста Леб... , В'їздний знак міста , Вход в сквер , Вход в сквер , Тренеры. , Вхід до Школи №1 , Художественній музей , На юбилее Леднева Д.Я. , Троян Анатолій Григорович ,
На камені вічності , Город глазами иностранного туриста , Змінено назви вулиць в Лебедині , Как помочь мужу стать успешным? , Советы для Вашего успеха , Депутати по вулицях , ГРАФІКИ прийому громадян з особи... , Графік вивозу побутовиз відходів... , Сергей Рахманинов в Лебедине , Статут територіальної громади ... ,
Навігація
ПРИЙМАЛЬНЯ ГОЛОВИ

ВИ ЗАПИТУЄТЕ -
ГОЛОВА ВІДПОВІДАЄ

Приймальня міського голови

ІНТЕРНЕТ-ПРИМАЛЬНЯ


Последние комментарии
Новости
Попробовал читать прям...
Нарешті це сталося ! ...
Крок влади можливо вір...
це не просто справедли...
Хочу присоединится к э...
Статьи
Я вот тоже занялась ис...
Собирались заехать на ...
Телефонная линия между...
- Будинок, у якому в 1...
По какому адресу распо...
Фото
Поезжайте, например, в...
Романенко,он был замеч...
Для [b]Амжад[/b]. Напи...
Добрый день. Можно по...
Да, еще стоит пока. Ум...
Страницы
Смотрю и плачу! Моя ба...
[b][big]Сертификаты ци...
[big][b][color=#3333cc...
Голосуйте за Голод Юви...
Олег Труфаненко, скор...

Последние статьи
На камені вічності
Город глазами иностр...
Змінено назви вулиць...
Как помочь мужу стат...
Советы для Вашего ус...
До Вашої уваги :

Радио он-лайн


ИГРЫ


Праздники Украины

Гороскоп на сегодня

Начните день с просмотра своего гороскопа и неприятных сюрпризов станет меньше

Анатолій Удод - поет і педагог

Анатолій Удод, поет, м.Лебедин



"Я несу в собі суть незгасиму …"


Анатолій Васильович Удод народився 30 грудня 1956 року в мальовничому Степному на Лебединщині. Оскільки воно входило до Михайлівської сільради, то в метриці місце народження так і вказали - Михайлівка. Батько з Кургана. Про ці села у його серці назавжди збереглись найтепліші спогади.

Виростав у Лебедині, навчався у школах №3,2,6. Закінчив історичний факультет Харківського державного університету у 1979 р. Другу освіту, необхідну для роботи в спеціальній школі-інтернаті, здобув значно пізніше у Сумському педуніверситеті

Працював у сільських школах Білопільського району, служив в армії , викладав історію в Лебединському педучилищі, вчителював у Рябушках, був першим обраним міським головою з часу незалежності України у рідному місті, працював директором вже згаданого педагогічного училища. Зараз очолює Лебединську школу-інтернат.

Віршує з дитинства. Намагається утримуватися від оцінок чужої творчості: якщо дуже подобається, висловлює захоплення, в інших випадках - мовчить. Вважає що за поета говорять його вірші.

Читаючи вірші самого Анатолія Удода, не виникає бажання утримуватися від проявів захоплення і тому, з дозволу автора, ми надаємо таку можливість і Вам - шановним читачам.


Висловлюємо щиру подяку Анатолію Васильовичу, автору цих віршів, за виявлену довіру та надані твори для публікації на сайті.
( Право розмістити електронний варіант поетичних творів на нашому сайті надано їх автором А.В. Удодом. Всі права на їх публікацію належать виключно автору творів і охороняються Законом України про авторське право та суміжні права)




* * *

Кудись спішу і завжди не встигаю,
Щодня киплю у вариві турбот,
Себе не бачу, не спостерігаю –
Отак живу, але буває от :

Якраз посеред ритму ділового
Проснеться враз в душевній глибині
Якась томливо-радісна тривога,
Знавана мною в дуже давні дні.

І зупинюсь у безперервнім гоні,
А пам’ять оживить лише на мить
Короткий дотик ніжної долоні,
І серце гіркувато защемить...

Я схаменусь, оглянуся довкола,
І знову крок поспішний відновлю...
Невже пройшло? Невже в житті ніколи
Отак як в перше я не полюблю?!

1988 р.




Біля бабиної могили


Біля бабиної могили
У задумі я зупинюсь...
Тут дерева чуби схилили,
Головою і я схилюсь.

Я росту, чи то пак старію,
І з роками, от дивина !
Все частіше плекаю мрію:
З-поміж інших вона одна

Не як жайворонок далеко
До майбутніх висот зліта,
А повільно, немов лелека,
У минуле мене верта.

Мрію знов хлопчаком я стати,
Тим, якому страшне кортить
До села, як казав мій тато,
На автобусі покотить.

Літо... у запашній задусі,
Спека ж бо і якраз жнива,
Я назустріч біжу бабусі,
А бабуся іще жива.

Погляд лагідний і постава,
На роки не зважай, струнка...
А навколо густа отава,
А у ній плескотінь струмка...

Я біжу, не дивлюсь додолу,
Я тоді лише зупинюсь,
Як до бабиного подолу
Личком радісним притулюсь.

Біля бабиної могили
У задумі я зупинюсь...
Тут дерева чуби схилили,
Головою і я схилюсь.

1989 р.



Голлівудські мотиви

Немає у коханні хеппі-енду,
Попса – не джаз, а брейк – ніяк не твіст:
Невідповідність якості і бренду,
Лишилась форма – пропадає зміст.

Усупереч стандартам Голлівуда
Ковбойський кінь плететься без підков,
І, що не мить, улеслива облуда
Маскується уміло під любов.

Усе нещире, жанрові закони –
Тепер лише ілюзія смішна…
Якщо ти віриш у любов до скону,
То певен будь – вона таки скона !

2012 р.





Рутенія

У давні часи латиною
наша земля називалась Рутенія

Рутенія ...
Рутенія і Русь:
Латини подув і віків дрімучість.
Крізь них ніяк, ніяк не продерусь —
Від того й мучусь.
Як вийшла ти ? Як вийшла ти у світ,
Язичеством закутана від нього ?
А вийшла все ж... Ще й залишила слід -
То слава Богу !
Тепло його, тепло того сліда
Нам гріло душу, й клята крига скресла,
І пронеслась очищення вода,
і ти воскресла.
Тепер молюсь, щоденно я молюсь
І в ранній час, і в пізнюю годину
За матір, за Рутенію, за Русь,
За Україну !

1992 р.





Народжений у 56 – у

Я несу в собі суть незгасиму,
Хліборобсько – козацька я кров.
Світ побачив у лютую зиму
Серед білих степів і дібров.

Та, хоч води ув’язнила крига,
То був той достопам’ятний рік,
Коли в душах настала відлига – 
Так народ її потім нарік.

Раз відлига – то капали сльози,
Як краплини з солом’яних стріх,
А про те, що настануть морози,
Було навіть подумати гріх.

Дід і баба – рабсила колгоспів,
Батько й мати – то діти війни,
Тоді мало вдавались до тостів,
Коли в сім’ях з’явились сини.

Тихо лиш, по – житейськи раділи,
Що живе родовід, не вмира:
Може з хлопця «получиться діло»,
Мо´ йому буде краща пора…

Хлопець ріс: офіційна ідея
Крові клич не змогла заглушить.
І постало питання: а де я ?
З ким іти, як любити і жить?

Серце мовило твердо: я з тими,
Хто не зна перехрестя доріг, 
Хто своєю дорогою йтиме, 
Хто свій дух український зберіг !..

І несу я, і завжди нестиму,
Хто б цей дух у мені не боров,
Його батьківську суть незгасиму – 
Хліборобсько – козацька я кров ! 

18 – 19.01.03




Моя земля


Тут синь борів нагадує моря,
Тут літо повне пахощів і квіту,
Тут вечори освячує зоря,
Багряніша за всі багрянці світу.

Тут плине Псел в туману молоці,
Тут горам тісно в неба піднебенні,
Тут тисячоголосо цвіркунці
Оспівують простори незбагненні.

Тут кожна гілка з сонцем розмовля,
Тут сумніви мої стають прозрінням – 
Тут рай земний, бо тут моя земля,
У котру вріс я прадідів корінням !

4-5 серпня 2007 р.




Осінній дощ у липні.

Був другий день украденого сонця,
Липневий день осінньої нудьги.
Скидався він на дядька на ослонці,
Що зранку встав з непевної ноги.

Похлюпував, покректував спроквола,
Бо вже старий і вередливий був:
Мохнаті хмари рухались по колу 
І хворий на задишку вітер дув.

І полоскали верби у калюжах 
Сивезні патли обважнілих віт,
І хтось вербально й подумки паплюжив 
Цей недоречно замокрілий світ.

І щось не клеїлось, було не так як треба,
І ти скептично радила: не злись !..
І другий день з проваленого неба 
На землю сльози вічності лились.


11.07.08 р.




Село мого дитинства


Село мого дитинства потопає
В травневій ніжно-білій пелені.
Повітряними хвилями купає
Старезний степ сади його рясні.

* * *

…Село мого дитинства й звали Степом,
Хоч значилось в довіднику – Степне ...
Там сонце літнє палить землю пеком,
А взимку завірюха не засне.
Там достигають яблука завбільшки
З міцний ковальський дідівський кулак - 
А він коневі поправляє віжки,
А на вгороді червоніє мак.
Квасоля в’ється стиглими стрючками,
Уходить диня в соковиту плоть,
І хвалиться сусідка болячками
Моїй бабусі, кинувши полоть,
Біля обніжка ...
А моя бабуся,
Що від роботи ніг не чує теж,
Глядить із-під руки, як я плетуся
По стежці знизу: тут же тільки стеж
За босоногим городським онуком,
Що то пристане, мов яка сльота,
А то чи Богуном, чи Кармелюком
По полю з хворостиною літа.

* * *
…В селі мого дитинства школу-хату
Закрили зразу після дитсадка,
І, кинувши культуру колихати,
Повісили на клубові замка.
В селі мого дитинства не замука
Корова свійська вдосвіта чомусь,
І дуже рідко шлють сини онуків
До ще не вмерлих, зморених бабусь.

1990 р.





До великого моменту
Будь готовий кожний з вас –
Кожний може стать Богданом,
Як настане слушний час.
( І.Франко)

Хохол

За чини, за позументи
Він здійснить немало зрад.
До великого моменту
Прислужитись завжди рад.

Він, забувши рідну мову,
Лізе на чужий Парнас.
До ганьби свойому слову 
Будь готовий кожний з вас.

Він, дірвавшись, ставши паном, 
Все гребе: моє ! Моє!
Кожний може стать Богданом,
Та не кожен ним стає.

Певно він з такого тіста, 
Рідна кров йому, що квас.
Він свого готовий з’їсти, 
Як настане слушний час.

Післямова

Прости, о геніє, мені !
Не насурми на мене брови.
Не я зневірився в ціні
Пророчого твойого слова.

Ту суть, що є святим воно,
Моя душа відчути здатна.
Я переконаний давно, 
Що велич бруду непіддатна.

То ті чіпляють за живе 
Своїми вчинками й словами,
Хто з гідністю плебея зве
Себе і чад своїх хохлами.

Листопад 2006 р. 




* * *

Хлипа,
хлюпа,
хлеще,
хлище,
Задуває,
дує,
дме.
Небо – вимокле горище,
Обважніле і німе.


Вітер, вічний забіяка,
Пелену дощу зустрів…
Морхлість,
мокрість, 
морок,
мряка -
Осінь супиться з-під брів.


м. Київ
17жовтня 2008 р. 




Падіння імперії.

Зверхньо-
великодушна,
Богоподібна й
безбожна,
Стояла вона 
непорушна,
Здавалось - 
непереможна.

І від єдиного 
поруху,
Необережного 
слова
Стала подібна 
пороху,
Розвіялась, 
як полова.



На голови статуй 
насуплених,
Що випинали 
груди,
Опали з фасадів 
облуплених
Лжевічності 
атрибути.

Мідних орлів 
біжутерія,
Величі 
причандалля – 
З тріском летить 
імперія
У часове 
провалля !

Генії стали 
нездарами,
До брили ганьби 
притиснуті,
Марші звучать
не фанфарами – 
Писком рогів
надтріснутих.

Оди стають 
памфлетами,
Знеславилися 
вікторії – 
Не затулить 
декретами
Грізний
вулкан історії !..




Я р о м - д о л и н о ю…


Яром, яром – долиною,
За козацькою славою
За шаблею й булавою,
За відвагою булою…

Скажете, в романтику впадаю,
Скажете, в минувшині живу,
Їх же тих без ліку і без краю,
Що оспівували булаву.
Їх же тих, закоханих у давність,
Сотні раз поправило життя.
Все пройшло - то лиш одна удаваність,
Що туди можливе вороття…

Яром, яром, яром – долиною,
Даллю, даллю, даллю степовою,
З криком – плачем слідом за тобою,
За тобою, взятою ордою…

Україно! Де то ти поділась ?
Хто й куди від нас тебе повів ?..
Щось думки на мене напосілись,
Як на здобич круки степові.
Хто тебе сучасності позбавив ?
Хто затер святе твоє лице?
Дорого обходились забави,
Тим, хто в тебе вірив не тихцем…

Яром, яром, яром – долиною,
Даллю, даллю, даллю сніговою,
З криком – плачем слідом за тобою,
За тобою, взятою Москвою…


Море біле, море Соловецьке,
Розкажи обкраденій мені:
Як моїй діаспорі живеться
На кістками всіяному дні ?
Це тебе питає недотліла
України бідної душа.
Де, скажи, поділася могила
Отамана – батька Калниша ?

Яром, яром – долиною,
За козацькою славою
За шаблею й булавою,
За відвагою булою…

Чуєш, душе! Дотлівать не треба !
Чуєш? Ми проснулися уже!
Чуєш: ми волаємо до неба:
Господи Єдиний! Та невже
І остання, нинішня надія
У вогонь минувшини снопом
Упаде, і вітер дим розвіє
Над козацьким камінним хрестом ?!...


Написано в першій половині дня
19 серпня 1991 р., 
коли автор ще не відав про путч.




* * *

Вразливість, вразливість ... Наївна і мила...
Не бійтесь вразливих – любіть!
Вразливість буває терпима і сміла,
Якщо її вміти терпіть.

05.05.03р


* * *

Я – грубіян. І це моя прикмета:
Пияк і цинік, руйнівник краси.
Я – друге „я” наївного поета,
Тендітного, як крапелька роси.

Та в тій краплині – там моря і ріки,
Там океани ніжних почуттів ...
Йому б, здавалось, зникнути навіки,
Але зникати він не захотів ...

Не переймаюсь, розум не мутніє,
А він, як молодець серед овець:
Вибрикує, нахаба,  і міцніє –
І я вже бачу, що мені – кінець,

Що він – то я. І весь мій шлях нерівний  -
Моя вина, але не гра планет...
І він , до речі, зовсім не наївний
І не тендітний, просто він – поет!


27.06.2007 р.



Доля

Упала доля долілиць
- Здолали долю далі –
На килим, тканий із суниць
І молодих конвалій.

Переливався водограй
У спів птахів розлого …
І був навколо долі рай –
Земне творіння Бога.

І глянувши на благодать,
На писане роздолля,
Не захотіла пропадать
Знедоленою доля:

Відчула силу, піднялась
І, помолившись Богу,
Не поплелась, не подалась –
А рушила в дорогу …
Нехай напасть її мине,
Всевишній допоможе!
Вона – земне чи неземне ?–
Та теж творіння Боже.


13.09.2009 р.



Осінній дощ побіля Лебедина

Кругом вода, поборена водою,
Над світом -  хмар ворожих табори.
Для права називатись золотою
Не вистачало сонця у пори.

Здається розпрощався з берегами
Весь простір поміж лісом і селом:
Озера, що були колись лугами,
Зливаються із повноводним Пслом.

І тільки гір дуга під небесами
Нагадує насуплену брову…
Осінній дощ потьоками-сльозами
Із вій березових спадає на траву.

Вересень 2012 р.



* * *

Пані ! Не захоплюйтеся поетами !
Вірте, компетентному, мені:
То в народній творчості наплетено,
Що буває рай і в курені.

Він, поет, знайомий з духу злетами,
Трапиться – то музу обійма...
А з багатств – лише життя поетове,
У якому ні гроша нема...


23.01.08 р.



***

Примерзло стоптане колосся
Під білим настом до землі,
Криваве сонце розлилося
На сизім небокраю тлі.

Степи, степи … І де їх межі ?
Як гнів язичеських богів
Палають заходу пожежі
Посеред всесвіту снігів.

Дерева, голі небораки,
Дорогу стережуть слизьку,
І виють, виють вовкулаки,
Подобу втративши людську.

І в здичавілому роздоллі,
Знівечена, сліпа і зла,
Волає до святої волі
Розхристана душа хохла…


29.12.2008.
Дорога з Сум
до Лебедина




* * *
Розгубився... Хороводив –
Вперся в черговий поріг.
У житті багато бродів
І нехожених доріг...

Хтось зациклений на вроді,
Інший мріє про бліцкріг...
У житті багато бродів
І нехожених доріг.

Скажуть: бузина в городі –
Дядько в Києві... не гріх!..
У житті багато бродів
І нехожених доріг...

травень-червень 2000 р.


______________________________________

Анатолій Удод





Я - Слобідської України син

Неначе човен на приколі
Побіля річки почуттів
Стою щасливий, а неволі
Не відчуваю й поготів:

Все тут моє: лобаті гори
Байраків гнізда степові,
У лісі солов’їні хори
І у нескошеній траві

Сріблясте, неповторне соло
Невидимого цвіркунця …
Я можу вийти в чисте поле
І дихать житом без кінця,

А лиш захочу, в небо зрину -
Покину землю, хай їй грець,
Туди, де ситцеві хмарини
Бентежить юний вітерець,

І загортаються краї в них,
Як у розстелених хустин,
Я – Слобідської України
Слободний, непокірний син !

1989 р.



* * *


Історія ходить наліво,
Історія ходить направо,
Мені посміхається Кліо,
Запитуючи лукаво:

Де злети могутнього духу?
Де слава минула і шана?
Яку невгамовну потугу
Явила епоха жадана? ..

Не втішу допитливість, ласу
До витязів і прометеїв:
Є блазні приблажного часу
І нова еліта плебеїв …

12.01 - 24.03
.09 р.



Гроза

Куди поділась вранішня роса ?
Наступна мить, що нам в собі нестиме ?
Що нам віщують вічні небеса,
Ув’язнені за хмарами густими ?

... Світ занімів і злякано завмер:
У вимірі немає часовому
Ні "до", ні "після", є лише - "тепер",
Спресоване у таїнстві густому...

Птахи призупинили свій політ,
Містечко зашуміло темним садом -
Розколюється неба моноліт
І омиває землю водоспадом !..

І по покрівлях ґрадом дзебенить,
У вікнах дім затих багатоокий ...
Захоплююсь, коли весь світ гримить,
Але люблю післягрозовий спокій.

Червень 2007р.





* * *
Києве любий, в жовтневій печалі,
В пізній зажурі за втраченим літом !..
Стогнуть історії давні скрижалі,
Наче земля під чужинським копитом.

Гості заморські і слава багатства,
В лодіях вої пливуть молодії,
Лицарі духом козацького братства
Рвуть вікові ланцюги безнадії.

…Спала минулих віків позолота,
Хочеться славних князів пожаліти:
Тьмяно виблискують їхні ворота*
Супроти брам «золотої еліти».

Святості перших слов’янських екзархів
В хтивому мороці голих акацій
Не досягти висоти олігархів
У непорочності їх репутацій.

Злети піднесень, падіння каскади,
З Божої волі вцілілі святині,
Нового часу забуті принади…
Місто престольне !.. Тобою я нині,

Погляд зануривши в листя опалі,
Під куполами Святої Cофії
Мовчки бреду, як по власній печалі,
Тихо молюсь, як на власні надії…

*Золоті ворота

Жовтень 2008 р.



М’ясоздача

Для тих хто не знає:

у роки голодомору селянам

доводився план по здачі м’яса державі.
Про страшний випадок такої м’ясоздачі,
що стався в одному з сіл Лебединщини,
розповів мені письменник і краєзнавець
Борис Ткаченко.


Моя бабуся, царство їй небесне,
Розказувала пошепки мені
Про дикий голод … Слово її чесне,
Але сприймалось наче уві сні ...

… Я ріс та й ріс. Сади навкруг буяли,
Достиглий колос землю цілував,
А ті слова у пам’яті не в’яли,
Як трунок п’ють - я правду пізнавав.

Страшна картина склалася докупи
Зі слів бабусь і згорблених дідів:
Я бачив, як везуть до ями трупи,
Освячені зневагою вождів,

Які «перебивалися» пайками,
Погоничі до щастя гнаних мас,
І не вередували кон’яками,
Хіба що лиш при вигляді ковбас

Масні очиська зблискували ласо …
…А повз мерцями кинуті хати
Безумна мати йшла здавати м’ясо
За нормою, що довели кати.

Їй вибілилась кожна волосина,
Розпався і обвис коси обруч…
Безумна мати йшла здавати сина,
Забитого для цього власноруч.

Вона давно живилась лиш водою,
Бо активісти вигребли і дерть,
Вона була ще зовсім молодою,
А виглядала, як ходяча смерть…


… Несла, аби не вдатись до обману:
Це ж рідна влада – не колишній пан,
Усе що маєм – робиться по плану,
Поки жива – виконуй, тітко, план!

… Прийомщик звиклий був уже до всього,
Бо працював отут він, а не десь,
Він бачив, що не в розумі небога
І тільки запитав: чому не ввесь?

Чому від сина тільки половина?
Для себе зберегла чи для дітей?
Ховати м’ясо - то тяжка провина,
Побійсь, якщо не Бога – то людей!

Вона відповіла йому не зразу –
Слова у горлі стали застрявать:
Приберегла.., для іншого.., для разу,
Бо більше ж буде нічого здавать…

… Коли я бачу особистість ситу,
Що «зрадників – бандерівців» кляне
За «видумані» факти геноциду,
Мене цікавить тільки лиш одне:

Чи є для неї хоч одна місцина
Свята на нашій страдницькій землі?
Чи має вона доньку або сина?
Які вони: великі чи малі?

Коли їм боляче, чи ця людина плаче?
Чи біль народу відчува свого?
І що б вона несла на м’ясоздачу
У ті часи? Бо гріх питать: кого?!

*Це - єдино справжній текст цього вірша.
Інші ( доводилось їх зустрічати під моїм ім'ям)
- не авторські.
А. Удод

Квітень – червень 2008 р.


* * *

У осінній діброві
Понад схилами Псла
Листя кольору крові
Опадало дотла.

Опадало, як мрії,
Що колись не збулись,
Як зів’ялі надії,
Що буяли колись.

Як знівечене щастя,
Що розтало в імлі.
Як птахи у ненастя,
Що летять до землі.

Як жіноче зітхання
У нерадісну мить,
Як болюче кохання,
Що уже не болить...

І печаль яворова
Все росла і росла
У осінній діброві
Понад схилами Псла.


2003 р
.




* * *
Наливалась дощем листопадовим
Каламутна осіння журба,
Краплі злоби із хлюпанням падали.
В заболочену душу раба.

А невинність і правда заляпані
Все шукали сухий острівець...
І ховалися очі під шляпами
Тих, хто чесно не стане на герць...

1992р.





* * *
Не заважай добро творити тим,
Хто жить інак не хоче і не вміє:
Без них би світ залишився пустим
І радість вицвіла б, і вигоріла мрія.

Не зневажай: зневага – то не шлях,
То манівець, який веде в нікуди,
Краще в грошах лишитись при нулях,
Ніж думати, що люди – то не люди.

Не проклинай:
то право не твоє,
Найбільша сила – в здатності пробачить,
На вищий суд Господня воля є,
Бо тільки Він все знає і все бачить.

Не прокладай до щастя шлях плечем -
Не ті дурні, хто виховані й чемні.
Не грай з нікчемами по правилах нікчем,
Бо у нікчем і правила нікчемні.


7.07. -12.09.2012 р.



* * *


Поезія в обіймах ноутбука,
Конає ліра, загнана, як звір …
Модерна творчість – то солодка мука,
А чи стрибок у непокірний вир ?

Вона ж хіба безмежністю обмежена,
У неї свій набір новітніх мук,
І так уже всесвітньо замережена,
Що втомлено зітхає час-павук !

А пам’ять – джин, що затаївся в слоїку,
Що сам прожив не менше ста життів...
Їй подавай усталену героїку
І гаму непідробних почуттів.

Вона ще грима латами старими:
Горять галери, гетьман на коні,
Шеренги слів у одностроях рими
Шикуються у віршів курені.

Дрижить земля, потоптана кіннотою,
Гуляє вітер, в’януть спориші,
І новий твір до себе манить цнотою
Поетової чистої душі.

* * *
Мені б туди, де щире серце стука,
У запал битви, в куряву п’янку,..
А я сиджу в полоні ноутбука,
Тримаю міцно джина на замку.

20-21.11.2012 р.




* * *

Якщо плебей – не йди в Агору*,
Якщо Нарцис** – люби свій лик,
І красти доньку Агенора***
Не слід, якщо ти просто бик.

Такий талан – лише для Зевса****,
До того ж, і часи не ті:
Не відшуковуй лаври бевзя
В своїй наївній простоті.


Не ждіть від чистої Європи
Швидких і безкоштовних див –
Не крадьте в сина Калліопи*****
Не вами творений мотив.


У миті непідробних злетів,
У дні, коли йдете на дно,
Не крадьте рими у поетів –
Вони украдені давно.




* Агора - місце проведення народних зборів у давн.
Греції, куди не пускали плебеїв;

** Нарцис – син Бога Кефіса, що закохався сам у себе;

*** Агенор – цар, батько Європи, що славилася вродою;

**** Зевс – головний Бог Грецького Олімпу,
що прийнявши образ бика, викрав Європу;


*****Калліопа – муза епічної поезії і
красномовства, мати Орфея.






Художник Жовтень

В художника Жовтня стандартів нема:
То пізнєє літо,
то рання зима.
В контрасті ніким незбагненної гами
Розкинулась осінь двома берегами:
Тут – голі дерева,
там – зеленню вбрані,
Між ними палають озера багряні…

м. Лебедин
6.10.08 р.




* * *


У жовтні в Києві зацвів каштан -
Таке собі маленьке диво Всесвіту ...
Осінній вітер, наче злий шайтан,
Затіяв з листям нелюб'язну бесіду:

Зривав пожовкле, тротуаром мчав,
Заграючи із чорними воронами ,..
Незаймана каштанова свіча
Біліла між обчухраними кронами.

Людської маси звивистий потік
Подекуди зливався з авторіками,
Зарозумілий двадцять перший вік
В фм- діапазоні просторікував.

... Комусь дано і восени цвісти,
А інший душу розрива на клаптики -
І носять люди у собі світи,
Несхожі, як віддалені галактики.

13.11.2012 р.


_______________________________________________


Біля козацької могили

У музеї Переслав-Хмельницького
стоїть камінний хрест з написом,
що свідчить про поховання
під ним козака на ймення Йосип 1492 р.


Гнули трави важкії роси,
А поклепані, гострі коси
Не займали віками, ні!
Брали пам’ять людську у стоси,
Та стояв серед стану Йосип –
Її згусток у камені.

Зберігся камінь – став і ти відомим,
Для нас твоє імення не пусте.
Тобі мій предку, був суворим домом
Безмежний, як козацька воля, степ.

А вітер був надійним побратимом,
А шаблю вірну мав за жінку ти...
Щасливий був, бо добре знався з тими,
Чиї у часі канули хрести.

Як ви жили? Чому святої віри
У вас не знищив клятий бусурман?
Ви між собою гиркались мов звірі?
Скорялись силі? Вірили в обман?

А мови материнської стидались?
А батьківські оселі потопить
В Дніпрі дали б? У тому, що купались,
А зараз з нього страшно воду пить?

Ні! Не дали б! Про вас напевне знали,
Що ви й землі й батькам – захисники.
Інакше вас би просто не назвали
До болю рідно й гордо – козаки.

Пекучий сором нам у скроні гиле,
Вбиває в душу істини святі.
Стою біля козацької могили
Неначе на останньому суді!

Щезнуть трави ? А з ними роси ?
Не виклепувать гострі коси
Нам потомкам віками? Ні!?
Хай розсовують люди стоси,
Хай стоїть серед степу Йосип –
Згусток совісті в камені!

1990 рік


Бурлить життя постійна круговерть,
І хтось шматки душі твоєї краде:
Відверта зрада і фізична смерть
Не так лякає як духовна зрада.
Висвітлюються спалахи удач
У темряві розбещеної кривди…
Якщо образив я тебе – пробач:

Висвітлюються спалахи удач
У темряві розбещеної кривди…
Якщо образив я тебе – пробач:
Для тебе я і небо прихилив би

До стомленої, грішної землі,
І не встояли б перед цим атланти:
Як би ти не зникала уві млі
Як би мені світила лиш одна ти !..


* * *
В чистої, замріяної сили
У полоні, бранець я, живу.
Сила ця всіх деспотів бісила,
Розганяла злоби кіптяву.
Сила ця таким допомагала,
Що надію втратили вкінець.
Силу цю душили і шмагали,
Підступом штовхали під вінець.

Чорнобаї готували пастки
/Бо наївна, кажуть, сила ця/ -
Все робили, тільки б їй пропасти,
Тільки б доконати до кінця.


Та, попри усіх напастей зливи,
Не ступивши й разу на слизьке,
Вистояла сила незрадлива:
Їй ім’я –добро людське.
21.04.1990 р.


*  *  *
Мені не треба, щоб котрийсь нікчема
Не смів мене чіпати язиком.
Я для раба всього лиш тільки тема
В базіканні без пауз і без ком.

Я харч йому для зміцнення поваги
До себе у зневаженій душі...
У нас з ним різнокольорові стяги,
Але ми по біді товариші.

1993 р.

    
* * *
 
О мудреці ! Не смійте радить жить
Тому, хто має чесну й голу душу:
Під мудрістю, я вам сказати мушу,
І ваша, наче жабеня, дрижить.
А їй би дати право на політ,
Нехай вона відчує силу духа,
Інакше пропаде, як скрекотуха
Серед запліснявілості боліт…

18.05.06 р.



Осінній дощ у Києві
Кошлаті хмари обривали боки
Об виступи висоток і антен.
З Печерських гір лилися сліз потоки,
Впадаючи в прадавній Бористен.
Лилось із неба.
Лився донестями
З бігбордів надокучливий піар…
Осінній Київ, вимитий дощами,
Підморгував мені вогнями фар.
м. Київ
17 жовтня 2008 р.

Пісслягроззя

Гроза пройшла, та сили її дужі
Змінили за ніч літній краєвид:
Рябіють океанами калюжі,
Дерева – у обносках драних свит.
Ранкові сни сховались під водою,
У лузі стежка губиться крива,
І, дощовою стоптана ордою,
Вляглась принишкло злякана трава.
І хмара на далекому узвишші
Розляписто малює неба дах…
І я в шматках скуйовдженої тиші
Босоніж лемаю по споришах.

Серпень-вересень 2012 р.


Николаю Веснину
Я стихи нехило гну…

У мене нема широти почуттів –
Лишилась лише глибина...
Я птицю удачі піймати хотів,
Та вирвалася вона...
Я крикнув у розпачі, гепнувся ниць,
Та так, що здригнулась земля! -
У мене в руках тільки пір’я синиць,
А в небі нема журавля!..

Поч. ХХІ ст.


* * *
Хто ти єси У цьому білім світі? Що ти їси
Із травленого поля? Зерно краси
Чому згубив у смітті? Які біси У тебе вкрали волю?
Чи ти простиш Знервоване потомство,
Що скаже: «Ти ж Є винний у усьому»?
Чи твій престиж Не завола помсти?
Так ти простиш
Потомству отакому?

27.06.1990 р.

 


Опубликовал admin 04. September 2013 · 3 Комментариев · 9964 Прочтений · Печать
Комментарии
#1 | Віктор Осадчий 28. September 2013
Твої і думи серцю милі,
і почуттів високий злет...
"Ах, Толя, Толя, ты ли, ты ли"
Мій найвідоміший ПОЕТ!
#2 | гість 21. October 2013
І мій поет, бо вірш його бере за душу, що так тремтить від його слів. Ах, Толю, прийми ж від мене вдячність щиру і низький, до землі, уклін.
#3 | Віктор 04. November 2013
Молодець
Добавить комментарий
Имя:

Проверочный код:


Введите проверочный код:

Вы подтверждаете что вы реальный человек? *


На главную страницу сайта







Комунальні платежі онлайн
СУМСЬКЕ ОБЛЕНЕРГО