Анатолій Удод , Проект в'їздного знаку міста Леб... , В'їздний знак міста , Вход в сквер , Вход в сквер , Тренеры. , Вхід до Школи №1 , Художественній музей , На юбилее Леднева Д.Я. , Троян Анатолій Григорович ,
Город глазами иностранного туриста , Змінено назви вулиць в Лебедині , Как помочь мужу стать успешным? , Советы для Вашего успеха , Депутати по вулицях , ГРАФІКИ прийому громадян з особи... , Графік вивозу побутовиз відходів... , Сергей Рахманинов в Лебедине , Статут територіальної громади ... , Проект статуту громади міста ІІ ... ,
Навігація
ПРИЙМАЛЬНЯ ГОЛОВИ

ВИ ЗАПИТУЄТЕ -
ГОЛОВА ВІДПОВІДАЄ

Приймальня міського голови

ІНТЕРНЕТ-ПРИМАЛЬНЯ


Последние комментарии
Новости
Нарешті це сталося ! ...
Крок влади можливо вір...
це не просто справедли...
Хочу присоединится к э...
Гуманізм чи безпорадні...
Статьи
Собирались заехать на ...
Телефонная линия между...
- Будинок, у якому в 1...
По какому адресу распо...
Помню и я это время. В...
Фото
Поезжайте, например, в...
Романенко,он был замеч...
Для [b]Амжад[/b]. Напи...
Добрый день. Можно по...
Да, еще стоит пока. Ум...
Страницы
Смотрю и плачу! Моя ба...
[b][big]Сертификаты ци...
[big][b][color=#3333cc...
Голосуйте за Голод Юви...
Олег Труфаненко, скор...

Последние статьи
Город глазами иностр...
Змінено назви вулиць...
Как помочь мужу стат...
Советы для Вашего ус...
Депутати по вулицях
До Вашої уваги :

Радио он-лайн


ИГРЫ


Праздники Украины

Гороскоп на сегодня

Начните день с просмотра своего гороскопа и неприятных сюрпризов станет меньше

Граф Василь Олексійович Капніст
Відродження духовності неможливе без знання історичного минулого рідного краю, його об’єктивного висвітлення.

За всеохоплюючого панування сталінського режиму в колишньому СРСР в усьому здійснювався так званий класовий підхід, зокрема й у висвітленні історичних подій і життя окремих особистостей. Розпад СРСР і утворення незалежних держав пробудили намагання об’єктивно осягнути минуле. З’явився великий інтерес до долі окремих родин, які після 1917 року були піддані повному забуттю, але у свій час вони складали цвіт нації. Серед них – одна з найвідоміших українських родин Капністів. Про неї й піде мова.


До 1917 року в Михайлівці знаходився маєток графа Василя Олексійовича Капніста. Про його сім’ю любителям старовини вдалося знайти чимало цікавих матеріалів. Але ще багато ми не знаємо про славний рід вихідців із Греції.

Влітку 2008 року до Михайлівки з Франції завітав правнук Василя Олексійовича граф А.А.Мусін-Пушкін. Він глибоко вивчає родову лінію графів Мусіних-Пушкіних, представники яких пов’язані родинними зв’язками з Михайлівськими Капністами.

Під час перебування на землі своїх предків Андрію Андрійовичу були надані фотодокументи кінця 19 – початку 20 століття про його родичів. А він у свою чергу подарував сімейне фото Капністів. Місцеві краєзнавці давно мріяли його отримати. Якраз цей безцінний фотодокумент і викликав необхідність ще раз згадати про славний рід Капністів.

Декілька слів про причини поселення в Україні вихідців із Греції. На початку XVIII ст. Російська імперія стала одним із головних центрів європейської еміграції. Поселення північної православної імперії, далекосяжні зовнішньополітичні цілі та брак кваліфікованих військових, освічених чиновників та дипломатів надавали мож¬ли-вість європейським емігрантам зробити стрімку кар’єру на імперській службі.

Чільне місце в еміграції європейців до Росії належало вихідцям з Балканського півострова – болгарам, сербам, чорногорцям та грекам, які зазнавали дедалі більшого національного гноблення з боку Турецької та Австрійської імперій. Це створювало передумови для еміграції саме до земель своїх одновірців. На сьогодні дослідники налічують до 200 тільки дворянських грецьких родів, представники яких мешкали в Україні.

Найстаровиннішими та найзнаменитішими серед старшинських родів грецького походження є Капніссіси (Капністи). Походять вони з острова Занте в Середземному морі. За родинними переказами, Капніссіси належали до найвпливовіших родів острова. Перші вірогідні відомості про представників роду датуються серединою ХV ст.

Так, із глибини віків постають імена кавалера св.Марка Андрія Капніссіса, який на боці Венеції брав участь у війнах із турками, Федора Капніссіса (займався виведенням нових сортів винограду), Петра Капніссіса. Останній відзначився у війні з турецьким султаном Баязетом і був за це щедро нагороджений Венеційською республікою. Неодноразово Капніссіси жертвували своїм життям заради звільнення батьківщини від турецького поневолення.

Українська гілка роду Капніссісів іде безпосередньо від полковника венеційської служби Петра (с. ХVІІ ст.). Його син – кавалер св.Марка Стомателло – відзначився у 1684 році у бою при о.Левкада. За військові заслуги грамотою дожа Венеції Алоїзія Моченіго від 6 січня 1702 року йому надано спадковий графський титул. Онук Стомателло – Петро Христофорович, незважаючи на заборону венеційського уряду, озброїв загін добровольців для допомоги російському імператору Петру І під час Прутського походу 1711 року. Після невдачі цієї кампанії Петро Христофорович з сином Василем втекли під захист російського уряду.

За родинними переказами, Петро помер під час переселення, а його малолітній син залишився в Україні, якого найменували Василем Петровичем Капністом. Відомо, що Василь нібито був усиновлений ізюмським сотником (за іншими даними полковником) Павлюком, який заповів названому сину своє майно, бо був бездітним. Гроші Павлюка дали змогу юному греку зайнятися торгівлею і нажити значний капітал. Цьому сприяв і вдалий шлюб із дочкою заможного грецького купця М.Согдена – Марією.

Однак Василь у своєму житті обрав військову кар’єру, оскільки успадкував від своїх предків військові таланти. Вже у 1737році за атестацією фельдмаршала Б.К.Мініха він отримує чин миргородського полковника. Василь Капніст був учасником ледь не всіх військових кампаній того часу. У 1743 році імператриця Єлизавета нагородила його великими земельними володіннями. У 1751 році Василь Капніст отримує чин бригадира (генерала) російської армії і командує слобідськими козацькими полками.

Про життя та долю дітей від першого шлюбу (грецької гілки) відомо небагато: Данило Васильович ( ? – близько 1759р., шосте коліно) навчався у Київській Академії мав, кількох дітей. Ця грецька гілка роду Капністів обривається на онуках Данила – Автономію та Калістрату. Друга дружина Василя Петровича – Софія Андріївна Дуніна–Борковська поріднила Капністів майже з усією тогочасною вищою українською старшиною (Апостоли, Марковичі, Домонтовичі, Забіли, Дублянські, Лизогуби, Скоропадські та інші). Від другого шлюбу у Василя Капніста було чотири сини: Микола, Андрій, Петро і Василь.

Всі вони у майбутньому відіграють помітну роль у су-спільному і культурному житті України. Останній, наймолодший син Василь Васильович Капніст (1758-1823рр.) став відомим російським поетом, у своїх творах «Ябеда» і «Ода на рабство» висловив протест проти політики російського царизму на українських землях та закріпачення селянства. Нащадки братів Капністів також залишили помітний слід у громадсько-політичному та культурному житті Росії та України.
Свідченням цього є царські укази 1876р., 1877р. про підтвердження їхнього права користування спадковим графським титулом.

Найвизначнішими у роду Капністів були дві гілки від братів Василя Васильовича та Петра Васильовича.


Повернення із забуття.
Останній власник михайлівської садиби Олексій Васильович Капніст. Він народився в 1879р. Після смерті батька В.О.Капніста Олексій Васильович був предводителем дворянства Лебединського повіту, камергером Двору його Величності, статським радником. Займав різноманітні посади в Лебединському повіті і Харківській губернії, став одним із найбагатших поміщиків повіту, мав великі земельні володіння. Вирощене зерно О.В.Капніст продавав власникам Лебединського парового млина М.О.Кононенку та І.І.Пивоварову. В с.Грунь граф збудував гуральню з числом робітників 64 чол. – найбільший винокурний завод у повіті. В Михайлівці на р.Псел йому належав водяний млин.

Гордістю Олексія Васильовича був кінний завод, де вирощували орловських рисаків. Багато михайлівців працювали в графських конюшнях, дбайливо доглядали за кіньми, випасали їх на луках, степових землях (нині заповідник «Михайлівська цілина»). Зліва дороги з Михайлівки на Лебедин на луках біля р.Псел знаходився іподром, де проводилися кінні змагання (його обриси можна бачити і сьогодні).
Олексій Васильович дуже любив коней, слідкував за тим, щоб за ними здійснювався належний догляд.
Батько ветерана війни, жителя Михайлівки І.Я.Устяна, Яків Федорович, до революції 1917 року працював конюхом у графа. За його свідченням, під час огляду коней Олексій Васильович витягав із кишені білу хусточку і витирав нею коня. Якщо хусточка ставала брудною, конюх повинен був продовжувати чистити коней.


Породисті коні з михайлівського маєтку постійно брали участь у різноманітних змаганнях у Петербурзі, Москві, Києві, Харкові, де завжди займали призові місця.
Граф О.В.Капніст виділяв значні кошти на спорудження двоповерхового приміщення школи у Михайлівці, прокладання бруківки до Лебедина і залізобетонного мосту через річку Псел.
Олексій Васильович був великим цінителем української культури і мистецтва, власним коштом утримував прекрасний хор чисельністю понад 50 чол. Збереглося фото кінця 19 ст., де хористи одягнуті в українські вишиванки. Разом із графом сільські аматори сцени виступали в Москві, Харкові, Сумах, Лебедині та інших містах.


О.В.Капніст успадкував від батька прекрасний двоповерховий палац, про який у 1914р. писав історик мистецтва та великий знавець архітектури Г.К.Лукомський: «Полно неожиданностей бывает приближение к неведомой, впервые посещаемой усадьбе. Вызывает восторг вдали белеющая колоннада. Опытный глаз различает сразу хорошие пропорции, и от предстоящего художественного наслаждения волнуется сердце. Михайловка едва ли не одна из красивых и типичных усадеб всей Украины». Далі автор захоплено відгукується про прекрасні картини, меблі, портрети, чудові українські килими графського палацу.
Більшовицький переворот 1917р. викликав соціальні конфлікти і масове кровопролиття в країні. Він мав трагічні наслідки в долі О.В.Капніста та його родини. У кінці 1917р. Олексій Васильович змушений був назавжди покинути Михайлівку.
Навесні 1918р. у розпал анархії в країні згорів і графський палац. Величезні цінності, що зберігалися в ньому, не давали спокою професійним грабіжникам. Як розповідали старожили, за допомогою своїх прибічників – жителів Михайлівки Микити Ворони і Григорія Букші вночі були викрадені найцінніші речі на сотні тисяч карбованців. Щоб замаскувати сліди крадіжки, Г.Букша підпалив всередині приміщення палацу портьєри. Коли пожежа поширилася і стала помітною ззовні, М.Ворона і Г.Букша почали подавати сигнали у пожежний дзвін. Збіглося багато місцевих жителів, дехто з них намагався приборкати вогонь, а більшість почали витягувати вцілілі речі і мерщій відносити до своїх домівок.
Деякі картини, меблі чудом уціліли. Їх зібрав лебединський мистецтвознавець Б.К.Руднєв. Саме вони стали основою для створення 20 листопада 1918 року історико-краєзнавчого музею в Лебедині (потім переймено-ваний у художній музей).
Доля закинула михайлівського графа у далеку Францію. Зі слів його онука А.А.Мусіна-Пушкіна, О.В.Капніст проживав на півдні Франції, займався вирощуванням квітів, які використовувалися для виготовлення парфумів, потім деякий час працював водієм таксі. Олексій Васильович був тричі одружений. Після розлучення з першою дружиною С.П.Карповою, він одружується з Надією Олександрівною Ігнатовою (13.8.1881-9.2.1936р.р.). Після її смерті у 1937р. дружиною графа стає Олександра Сте¬панівна Макарова (12.7.1885-2.2.1982рр.), дочка адмірала Степана Йосиповича Макарова, героя російсько-японської війни 1904-1905р.р. О.С.Макарова мала сина Вадима, якого усиновив О.В.Капніст. Помер Олексій Васильович 27.10.1958р. у м.Антіб (Франція).
А тепер декілька слів про онука Є.В.Капніст (Мусіної-Пушкіної) Андрія Андрійовича Мусіна-Пушкіна. Вперше він відвідав Лебедин і Михайлівку у серпні 1996р. А 24 серпня 2008р. Андрій Андрійович вдруге приїхав на рідну землю його предків – михайлівську. З великим інтересом і хвилюванням гість із Франції оглядав місця, де була колись прекрасна садиба графів Капністів, познайомився з матеріалами музею с.Михайлівка, подарував автору цих рядків книгу і фото сім’ї В.О.Капніста. Граф А.А.Мусін-Пушкін нині проживає у Франції. Народився він у 1943р., закінчив ліцей у Греноблі, школу інженерів в Ліоні, інститут управління в Ніцці, працював комерційним менеджером хімічної фірми «Роні енд Гаас» в Парижі. Андрій Андрійович виконує обов’язки керуючого справами Союзу дворян і голови Фонду графів Мусіних-Пушкіних. Його дружина – Єлизавета Маврикіївна Мае, професор природничих наук, закінчила Сорбонський факультет лінгвістики, інститут східних мов. Подружжя має дочку Марину і сина Олексія.
А.А.Мусін-Пушкін займається підготовкою до друку 3-томного видання родоводу Мусіних-Пушкіних. У Михайлівці для цього він отримав багато фотодокументів, інших матеріалів, які проливають світло на життя його родичів у ХІХ- поч. ХХ ст. У свою чергу ми теж сподіваємося отримати від А.А.Мусіна-Пушкіна різноманітні документи про життя михайлівських Капністів та їхніх спадкоємців за кордоном.




Віктор ЛИСЯНСЬКИЙ,
краєзнавець.


Первинна публікація
www.lebedinpress.com.ua
Опубликовал admin 30. April 2009 · 0 Комментариев · 21293 Прочтений · Печать
Комментарии
Нет комментариев.
Добавить комментарий
Имя:

Проверочный код:


Введите проверочный код:

Вы подтверждаете что вы реальный человек? *


На главную страницу сайта







Комунальні платежі онлайн
СУМСЬКЕ ОБЛЕНЕРГО