Анатолій Удод , Проект в'їздного знаку міста Леб... , В'їздний знак міста , Вход в сквер , Вход в сквер , Тренеры. , Вхід до Школи №1 , Художественній музей , На юбилее Леднева Д.Я. , Троян Анатолій Григорович ,
На камені вічності , Город глазами иностранного туриста , Змінено назви вулиць в Лебедині , Как помочь мужу стать успешным? , Советы для Вашего успеха , Депутати по вулицях , ГРАФІКИ прийому громадян з особи... , Графік вивозу побутовиз відходів... , Сергей Рахманинов в Лебедине , Статут територіальної громади ... ,
Навігація
ПРИЙМАЛЬНЯ ГОЛОВИ

ВИ ЗАПИТУЄТЕ -
ГОЛОВА ВІДПОВІДАЄ

Приймальня міського голови

ІНТЕРНЕТ-ПРИМАЛЬНЯ


Последние комментарии
Новости
Попробовал читать прям...
Нарешті це сталося ! ...
Крок влади можливо вір...
це не просто справедли...
Хочу присоединится к э...
Статьи
Я вот тоже занялась ис...
Собирались заехать на ...
Телефонная линия между...
- Будинок, у якому в 1...
По какому адресу распо...
Фото
Поезжайте, например, в...
Романенко,он был замеч...
Для [b]Амжад[/b]. Напи...
Добрый день. Можно по...
Да, еще стоит пока. Ум...
Страницы
Смотрю и плачу! Моя ба...
[b][big]Сертификаты ци...
[big][b][color=#3333cc...
Голосуйте за Голод Юви...
Олег Труфаненко, скор...

Последние статьи
На камені вічності
Город глазами иностр...
Змінено назви вулиць...
Как помочь мужу стат...
Советы для Вашего ус...
До Вашої уваги :

Радио он-лайн


ИГРЫ


Праздники Украины

Гороскоп на сегодня

Начните день с просмотра своего гороскопа и неприятных сюрпризов станет меньше

01.Исторична довідка
І С Т О Р И Ч Н А           Д О В І Д К А
м. Л Е Б Е Д И Н

Вступ
Місто-фортеція
Козацтво
Петр І та страти прихильників Мазепи
Указ Єкатеріни ІІ про назву міста та герб
Розвиток промислів
Зородження першої інфраструктури
Культура та видатні особистості
Період між втчизняними війнами та голодомор
Війна
Післявоєнний перід відбудови
Війскові зони та Військове містечко
Розвиток міста
Культура, релігія, освітні заклади, спорт
Сучасний стан міста
Музеї, пам'тники історії та архітектури
Наші сучасники що ввійшли в історію
Додатково: геральдика міста, мапи (карти), тощо







Серед садів і скверів розкинулося одне з наймальовничіших міст Сумщини і всієї Слобожанщини – місто Лебедин. Чепурні будинки, широкі вулиці, обсаджені тополями і кленами. Особливо чудове місто влітку, в оточенні вічнозелених соснових борів. Височать вони понад блакитним озером, що в народі зветься Лебединим. Територію Лебедина заселили люди ще в часи пізнього палеоліту.

Протягом п’яти століть Лебедин входив у державу Скіфію На її території жили племена землеробів. Тут існувала досить розвинена цивілізація, про що свідчать знайдені тут знаряддя праці і посуд епохи бронзи (II тис. до н. е.), а також рештки поселення епохи черняхівської культури (II- VІ ст.)....
Пізніше у наших краях пролягав чумацький Сагайдачний шлях. І зараз поблизу цього шляху люди знаходять старовинні срібні монети.

Стосовно дати заснування існує декілька версій. Найбільш вірогідно, що переселенці з Правобережжя заснували тут в 1654 р. слободу, назва якої пішла від однойменного озера, що знаходиться поблизу, або ж походить від назви однойменного села на Черкащині чи Київщині, звідки прийшли переселенці.

Є й інші версії щодо дати заснування і походження назви міста Лебедина. У “Белгородской сметной ведомости” за 1678 рік вказується, що місто Лебедин побудовано на річці Вільшанці 1652 року. Назву Лебедин напевне принесли переселенці з Черкащини, де й зараз є однойменне село.


Першими будівниками фортеці і міста Лебедина були козаки-черкаси. Будівництво укріплення на старому Лебединому городищі датується 1653 роком. Першою архітектурною спорудою в поселенні, про яку дійшли до нас описи, був п’ятикутний у плані Замок або Малий городок, розташований на пониженій стрілці плаского мису лівого берега річки Вільшанки (біля нинішнього мосту по вулиці Карпова в районі нинішніх будівель суду і прокуратури). Замок займав площу близько 4 гектарів. Його оборонну огорожу утворювали земляний вал і дубовий палісад. З південного сходу до Замку рогом прилягав неправильний прямокутник Великого осадного города, оборонна лінія якого мала 9 надбрамних рубаних веж, 11 глухих і земляний вал з дубовим палісадом. Периметр укріплень дорівнював 2600 м. Фортецю захищали з півночі і заходу широкі плеса річки Вільшанки, загаченої в кількох місцях, з південного боку – річка Труфанка і Труфанове болото, а зі сходу – Перекоп (рів, заповнений водою). Фортеця займала територію нинішніх центральних міських скверу і парку з прилеглими до майдану Волі включно. Навколо фортеці розміщувався Посад, до якого з північного сходу прилягали дві приміські слободи – Кобижча і Довгалівка.


В 1658 р. населення Лебедина поповнилося новими переселенцями, слободу перебудували, а восени того ж року поселення увійшло до козацького реєстру під назвою “ Леб’яжий город”. З 1659 р. Лебедин стає сотенним містечком Сумського слобідського козацького полку. Тут перебувало сотенне правління, мешкав сотник. Наприкінці ХVІІ ст. Лебединська фортеця вважалася найбільшою і найпотужнішою серед усіх сотенних міст Слобожанщини.

Лебедин було віднесено до Сумського пол­ку як сотенне містечко, яке з осені 1658 р. увійшло в козачий реєстр під назвою «Лєбяжий город». В перші десятиліття існування місто було од­ним з перших військово-адміністративних пунктів по лінії тимчасового розмежування з Польщею, а також надійним укріпленням від набігів татар. Як свідчить документ 1678 р., Лебедин було обнесено дубовим час­токолом, тут налічувалось 20 башт, на озброєнні гарнізону було 9 гармат, 88 мушкетів і 5 пищалів. В 1681 р. в місті налічувалось 2061 чоловік, з них козаків полкової служби - 403, міської служби - 553, російських пушкарів -16 чоловік.

Лебединським черкасам були відведенні чималі наділи землі, на яких пізніше виникли нові хутори і слободи: Бишкінь, Бережки, Рябушки, Будилки.

В 1662 році, незважаючи на погрозливі царські грамоти про розправу над учасниками народного повстання в Москві (мідний бунт), торгові люди в Лебедині відмовились продавати товари за знецінені гроші. В 1659 році населення Лебедина виступило проти військ І.Виговського, а в 1668 році витримало облогу кримських татар і гетьмана Брюховецького.

Тяжкою була козацька служба В донесенні лебединського сотника військовому начальству в 1681 р. з-під Бишкіня, де будувалась нова укріплена лінія, зазначалось: "Козаки наші... в запасах оскуділи дуже, вони бідні, роздягнені й хворі, і їсти нічого, і коням корму немає. А з домівок прислати нічого за убозтвом. В минулому році в нас в Лебедині ... посад вигорів і від тієї пожежі хлібом оскуділи дуже. І тепер стояти тут на заставі нам стало неможливо".

Наприкінці ХVІІ на початку ХVІІІ ст.ст. місто інтенсивно розвивалося, збільшувалося його населення, а відтак зростали й можливості проведення складних архітектурно-інженерних робіт. Мешканці міста – “черкаси полкової служби” (служилі козаки) – окрім станичної служби, займалися землеробством, скотарством, торгівлею, кустарними промислами і ремеслами. На початку ХVІІІ ст. у межах Великого города був двір чернігівського полковника Павла Полуботка (на місці теперішнього готелю та районного будинку дитячої і юнацької творчості).

З Лебедином пов’язана одна з найтрагічніших сторінок історії України. Під час Північної війни (1700 – 1721) протягом цілого місяця з 25.ХІ/6.ХІІ/ по 26.ХІІ 1708 /6.1 1709/ в Лебедині містилася штаб - квартира московського царя Петра І. У Лебедині цар приймав українських старшин, які відступилися від законного гетьмана України І.С. Мазепи.


При цареві перебував і новопризначений гетьман І. Скоропадський, який видавав тут свої антимазепинські універсали. Водночас у Лебедині під орудою князя О.Д.Меншикова лютувала “Тайная канцелярия”, що провадила “Розыск» проти справжніх і гаданих мазепівців. Трагічною пам’яткою її дій лишилася в Лебедині так звана Могила гетьманців – високий курган, де поховано близько 900 закатованих козацьких старшин (знесена всередині ХХ ст., відновлена в 1993).


У ХVІІІ ст. Лебедин поступово стає глухим, відсталим, провінційним містом. На початку ХVІІІ ст. духовне життя в місті підтримували 13 дерев’яних церков. При церковних дворах знаходилися школи-хати, в яких дячки навчали дітей грамоти. У 1732 у місті діяли 4 такі школи. Після Північної війни Лебединська фортеця поступово занепала. В середині ХVІІІ ст. було знято зігнилий дерев’яний палісад і більшість веж, упорядковано систему валів і бастіонів. У цілому фортеця мала 6 брам і 2 хвіртки, 6 земляних бастіонів на зовнішніх кутах Замку і самої фортеці. У другій половині ХVІІІ ст. Лебединська фортеця втратила військове значення і її вали поступово знесли. На території колишньої фортеці зосереджувалися адміністративні установи, Успенська церква, торговий майдан. Поруч розвивалися посад і слободи. Забудова центральної частини міста та приміських слобід була одноповерховою дерев’яною і формувалася традиційно – уздовж доріг, що віялом розходилися від колишніх фортечних воріт. Це була плутана система вулиць і провулків.

В 1765 р. російська імператриця Катерина ІІ ліквідувала слобідські козацькі полки. На території Слобожанщини була створена Слобідсько - Українська губернія, а Лебедин став військовою слободою, центром комісарства Сумської провінції цієї губернії. З 1780 р. Лебедин – повітове місто Харківського намісництва, а в 1796 р. увійшов до складу Охтирського повіту відновленої Слобідсько-Української губернії. У 1781 р.

Катерина ІІ затвердила герб Лебедина у вигляді щита, у верхній частині якого було зображено герб намісницького міста Харкова, а в нижній – на золотому полі лебедя, що символізує назву міста. В 1782 р. “Лебяжий город” було перейменовано на повітове місто Лебедин, яке з’явилося на місці колишніх трьох слобід (Леб’яжий город, Кобижча і Довгалівка). Цю назву місто носить і до цього часу.


З Лебедином пов’язані імена багатьох діячів вітчизняної культури. Тут народилися перший український мінеролог Ф.П. Мойсеєнко (Моїсеєнков, 1754-1781) і український історик медицини, перекладач і бібліограф В.Я. Джуньковський (1767 – 1826). В 1782 р. місто відвідав український мандрівний філософ і поет Г.С. Сковорода. Зупинявся він у свого друга Федора Залеського.

Наприкінці ХVІІІ ст. пожвавлюється економічне життя міста. Більшість населення займалась землеробством і скотарством. Водночас прискорився розвиток ремесла й торгівлі. Істотно збільшилася кількість ремісників, виникли нові цехи: ковальський, шевський, кравецький, ткацький. На греблях Вільшанки діяли 4 водяні млини. Тричі на рік у Лебедині відбувалися ярмарки.

З пожвавленням господарської діяльності поступово відбувалася й перебудова міста. В 1786 р. затверджується проект його перепланування, розроблений у Харківській губернській креслярні. Вулиці випрямлялися, центральні квартали набували прямокутної і квадратної (регулярної) форми. В цілому місто набувало овальних у плані обрисів з чітко окресленим геометричним центром. Проте Лебедин уникнув істотного втручання в містобудівну структуру, яка є досить унікальною. Планувальна структура міста не зазнала істотних змін і в подальшому, тому заслуговує на те, щоб оголосити її пам’яткою містобудівного мистецтва і взяти її під державну охорону.

Наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст.ст. місто Лебедин виглядало дуже мальовничо. Центр на території колишньої фортеці мав різноманітні, побудовані на контрасті архітектурні акценти. Тут панував широкий простір Базарного майдану (нині – Інтернаціональна площа). На ньому височіли дві домінуючі споруди – величний кам’яний Свято – Успенський собор із дзвіницею (зведений у 1774 – 1797 рр.) і дерев’яна Преображенська церква.


Вони були видні здалеку. В центральній частині зосереджувалися також адміністративні будівлі. Цікавою особливістю планування Лебедина є те, що поза центром напрямок вулиць має радіально-контурну спрямованість. З Базарного майдану виходили чотири вулиці: Замкова – до Троїцького майдану, Шевська – до Петропавлівського, Сумська – до Майданської площі (нині – площа Волі) і Гадяцька (тепер – Будильська) – до Миколаївського майдану. Всі інші головні вулиці йшли у бік основних населених пунктів: на Охтирку й Олешню – вулиця Охтирська; на Зіньків – Зіньківська (тепер – Першотравнева); на Межиріч – Межиріцька (колишня Широка на Кобижчу, потім – Стахановська, тепер – Кобижча); на Михайлівку – Михайлівська.

На початку основних доріг розташовувалися церкви: по дорозі на Суми – Різдва Христового, при виїзді на Охтирку – Іллінська, по дорозі на Червлене – Миколаївська, по дорозі на Михайлівку – Михайлівська. Замикали кільце з півночі Троїцька, Петропавлівська і Вознесенська, а з півдня – Трьохсвятительська церква. Окрім того, на західній околиці міста розташовувалась Покровська церква, у центрі колишньої слободи Кобижча – Воскресенська, а на Довгалівці – Георгіївська церква. Всі храми міста, за винятком собору, були дерев’яними.

З 1802 р. Лебедин знову стає повітовим містом Слобідсько-Української (з 1835 – Харківської) губернії. В першій половині ХІХ ст. Лебедин був типовим провінціальним містом. Він опинився осторонь головних торговельних шляхів країни, що призвело до сповільнення його економічного розвитку. У місті налічувалося близько 2 тис. дерев’яних будинків і лише 3 кам’яні. Великим лихом для населення були спустошливі пожежі ( 1852 і 1854 рр.) та спалахи епідемій холери ( 1831 і 1848 рр.).

У першій половині ХІХ ст. сталися деякі зміни в економічному житті міста. Основними заняттями залишалися хліборобство і тваринництво, водночас подальшого розвитку набули садівництво й баштанництво. У 40-х рр. тут будується паровий млин, стають до ладу 2 цегельні заводи та невеличка механічна майстерня. В середині ХІХ ст. в місті працювали підприємства мануфактурного типу: селітряне, свічкове, 3 салотопні, 3 крохмальні, броварня, 5 красилень, 3 водяні млини і 66 вітряків. Водночас продовжували розвиватися кустарні промисли. Найбільш поширеними ремеслами були плетіння та фарбування шерстяних поясів і пошиття плахт. Дрібну торгівлю вели 113 лавок. Щотижня відбувалися 2 торги, щороку – 4 невеликі ярмарки, що тривали по 3 дні.




Сучасний виглд площі з тієї ж точки

З 1806 р. в Лебедині почало діяти повітове училище. 1811 р. в місті була відкрита перша лікарня. В 1831 р. було освячено новозбудований кам’яний храм Живоначальної Трійці. В 1833 р. в Лебедині розпочалися великі роботи щодо впорядкування міста – будівництво дамб і мостів, вимощування доріг та вулиць. Планувалося побудувати через річки Вільшанка і Труфанку 7 добротних мостів із греблями, з’єднавши їх із суходолом довгими дамбами. Греблі, збудовані в 1833 р., збереглись і понині: Василева, Замкова, Авраменкова, Ушивцева. У 1830-х рр. було знесено замок. В 1845 р. було затверджено новий генплан Лебедина, розроблений губернським землеміром С. Дмитрієвим. Проте, як і попередній, цей генплан повністю не було втілено в життя. Лише в центральній частині міста, у межах колишньої фортеці, здійснилося регулярне планування.

Позитивний вплив на розвиток передових ідей у Лебедині зробили відвідини міста передовими діячами культури. З 1849 по 1862 рік у Лебедині жив, працював і був похований поет-романтик М.М.Петренко – автор поезій, що стали народними піснями, “Дивлюсь я на небо” і “Взяв би я бандуру”. У 50-х рр. ХІХ ст. до Лебедина приїздять відомі вчені І.І. Срезневський, О.О. Потебня, письменники П.П. Гулак-Артемовський, Г.Ф. Квітка-Основ’яненко та інші. Тут вони провели чимало бесід і лекцій просвітницького характеру. У червні 1859 р., подорожуючи по Україні, до Лебедина завітав великий український поет, художник, демократ Т.Г.Шевченко. Місцеве населення влаштувало Кобзареві теплу зустріч. Він зупинявся у братів М.М. та О.М. Зелеських. Тут він намалював кілька картин та ескізів.

Після аграрної реформи 1861 р. економічне і культурне життя Лебедина помітно пожвавилося. Населення міста перевищило 13 тис. осіб. Центр почав змінювати масштаб і якість забудови. Тут з’являються цегляні будівлі з жерстяними дахами. В 1868 р. лебединські купці збудували в центрі міста, на Базарному майдані, новий Гостинний двір, який замінив собою колишні невпорядковані торгові ряди і частково зберігся до наших днів (нинішній міський продуктовий ринок).



У місті з’явилося також кілька нових навчальних закладів. Створене в 1869 р. Лебединське повітове жіноче училище наступного року було перетворене на жіночу гімназію. У лебедині були також міське 4-класне, 3 церковно-парафіяльні 2-класні і 4 початкових училища. В 1879 р. стало діяти 4-річне Лебединське ремісниче училище.

Розвивалося й кам’яне церковне зодчество. В 1874 р. закінчилося будівництво цегляної, трьохпрестольної Вознесенської церкви. Це був третій у Лебедині кам’яний храм. У ньому делікатно поєдналися неросійський стиль, класицизм, бароко і місцевий колорит без канонічних закономірностей. У 1875 р. на місці колишньої дерев’яної була збудована нова цегляна, однобанна, із дзвіницею Покровська церква, по стилю споріднена з Вознесенською.


Тричі проїздом бував у Лебедині видатний російський письменник А.П. Чехов: у червні й серпні 1888 р. та в червні 1889 р. У поїздках його супроводжували молодший брат Михайло й артист П.М. Свободін . З кінця травня до початку вересня 1893 р. в Лебедині жив великий російський композитор С.В. Рахманінов. За три місяці Лебединського літа 20 річний композитор написав більше 10 музичних творів, у тому числі симфонічну фантазію “Скеля” (“Утес”) .

Лебедин – батьківщина багатьох відомих письменників, учених, громадських і державних діячів. Уродженцями міста є: активні народовольці 80-х рр. ХІХ ст. брат і сестра Іван та Марія Калюжні (1889 року заподіяли собі смерть у Карійській каторжній тюрьмі – так звана “Карійська трагедія”), російський історик літератури, професор Харківського, а потім Московського університету І.І. Глівенко (1868 – 1931), український художник –живописець Ф.Г. Кричевський (1879-1947), російський письменник-прозаїк М.М. Ляшко (Лященко, 1884-1953), український історик мистецтва С.А. Таранушенко (1889-1976), професор – хірург і художник М.М. Милостанов (1891-1985), українські співаки І.Н. Стешенко (1894-1937) і Б.Р. Гмиря (1903-1969), радянський державний і компартійний діяч М.Н. Демченко (1896-1937), український композитор, музикознавець, фольклорист і педагог О.І. Стеблянко (1896-1977), доктор біологічних наук і письменник М.В. Доленго (Клоков, 1896-1982), український художник-графік В.З. Зорич (1904-1979).


Первый поезд Смородино-Лебединская 22 октября 1894 г.

Темпи розвитку промисловості міста значно прискорилися після прокладення залізничної колії Лебедин – Боромля (1894р.), яка зв’язала місто із залізничною магістраллю Люботин – Суми – Ворожба Харківсько-Миколаївської залізниці. У 1899 р. в Лебедині встановлено першу в провінції Російської імперії телефонну станцію.

На початок ХХ ст. населення міста досягло 18 тис. осіб. У цей час одно і двоповерхові кам’яні будинки займають уже центральний майдан, з’являються й на прилеглих вулицях. У центрі споруджуються будинки повітових земства й училища, торговельних закладів.


Бывшая городская ратуша с пожарной каланчей.
Самое примечательное здание в городе.


Головне місце серед новобудов посіла міська управа (нині – пожежна частина). В першій чверті ХХ ст. повністю сформувалось історичне архітектурне обличчя міста. До основної вуличної мережі додалися Новобудована, Привокзальна, Вокзальна і Погранична вулиці, утворивши транспортне напівкільце, яке охоплює південно-східну частину міста.

На початку ХХ ст. у місті з’явилося кілька нових навчальних, медичних та культурно - освітніх закладів. В 1901 р. відкрився кабінет для читання, перетворений через три роки на публічну бібліотеку.

Лікарня збудована доктором К.А. Зильберником (Сучасний вигляд - зараз хірургічне відділення ЦРЛ ім. К.О. Зільберніка)

З 1 січня 1903 р. стали до ладу нова хірургічна лікарня (нині – хірургічне відділення Лебединської центральної районної лікарні). У тому ж році жіноча прогімназія була перетворена на гімназію. В 1906 р. при ній було відкрито 8-й педагогічний клас. Цього ж року розпочалося навчання в чоловічій гімназії. Директором Лебединської чоловічої гімназії працював поет, історик, фольклорист М.М. Гальковський, нагороджений Золотою Пушкінською медаллю.

У 1904 р. у Лебедині став до ладу флагман борошномельної промисловості – 5-ти поверховий млин М. Кононенка та І. Пивоварова, який переробляв 3 млн. пудів зерна на рік. Це було найбільше на ті часи підприємство Лебедина (знаходилось на території нинішнього ВАТ “Лебединський автотранс – 15942”). У 1907 р. почав діяти новий цегельний завод. В 1910 р. була споруджена перша електростанція в Лебедині. Того ж року підприємець Бурлюк спорудив механічний завод, який в 1919 р. був пристосований для ремонту сільськогосподарських машин (тепер це ВАТ “Лебединський завод поршневих кілець”).

Багато зробив для благоустрою міста Лебедина міський голова М.О. Кононенко (1907-1917). При ньому було проведене освітлення міста (гасові, дугові та лампові ліхтарі), побудована богадільня, багато кам’яних лавок, піщані вигони засаджені лісом, насаджено міський парк, осушені рештки величезного Замкового стану, “гнилий ставок” на р. Труфанці, а сама річка пущена в підземну трубу. У 1913 р. розроблялися проекти нових пивоварного і цукрового заводів у Лебедині, але на заваді стала перша світова війна. Вона ж перешкодила продовжити будівництво залізничної колії до Гадяча.

Правда, вдалося завершити будівництво нової кам’яної церкви Миколая Угодника, яка існує й сьогодні. Ця споруда – чудовий взірець так званого “цегляного стилю”. У храмі поєднані російсько-візантійський стиль і архітектура ренесансу.


Революційні події і бойові дії 1917-1920 рр. надовго загальмували розвиток економіки і культури міста Лебедина. За цей короткий проміжок часу влада в місті змінювалася 8 разів.
За часів Гетьманату П. Скоропадського влітку 1918 р. в Лебедині відбулася Перша виставка української старовини, на розі якої 23 березня 1919 р. відкрився Лебединський історико-краєзнавчий музей ім. Т.Г.Шевченка (нинішній Лебединський міський художній музей).

Радянська влада утвердилася в Лебедині остаточно з 3 грудня 1919 р. У перші ж дні нова влада повела боротьбу з церквою, перейменувала ряд вулиць і площ міста.

Після адміністративної реформи 1923 р. Лебедин протягом 7 років як районний центр входив до складу Сумського округу, в 1930-32 рр. безпосередньо підпорядковувався республіканським органам влади, в 1932 – 39 рр. – райцентр Харківської області, а з 1939 р. – центр Лебединського району Сумської області.

У міжвоєнні роки на вищий щабель піднялася народна освіта – було відкрито 3 середні й 4 семирічні школи, школу для глухонімих дітей. Кадри для народного господарства і культури готували: професійно-технічна школа (з 1928 р.), сільськогосподарське училище (з 1929р.),

Медицинское училище
педагогічний технікум (з 1930р; з 1940 р. – Лебединський учительський інститут; нині – Лебединське педагогічне училище ім. А.С.Макаренка), школи медичних сестер (з 1937р.; нині – Лебединське медичне училище ім. проф. М.І. Сітенка). Велику культосвітню та виховну роботу проводили районний будинок культури, міський клуб, музична школа, 2 кінотеатри, 3 бібліотеки.



Кінотеатр (фото 1960 р., площа перед кінотеатром ще вкрита бруківкою)

Страшний голодомор, що пройшов по всій радянській Україні в 1932-1933 роках, не обминув і міста Лебедина. За приблизними оцінками, від голодної смерті загинуло 30% лебединців. В 1993 р. саме в Лебедині було встановлено обласний Меморіал Скорботи “Жертвам голодомору 1932-1933рр.”


Мемориал жертвам голодомора 1932-1933 г.г.

У довоєнні роки у південно-східній частині міста утворилася промислова зона. Були збудовані нова електростанція, лісопильний, цегляний, маслозавод, різні майстерні.


Весоремонтная мастерская

Та водночас місто зазнало невідновних втрат: у 1937 р. було висаджено в повітря чудовий Успенський собор із дзвіницею, що визначала колорит загальноміського центру, були зруйновані також три церкви навколо центрального району (Георгіївська, Мироносицька і Трьохсвятительська). Значних руйнувань зазнала пам’ятка слобожанського дерев’яного зодчества ХVІІІ ст. – Воскресенська церква – були розібрані дзвіниця, бабинець і церковна огорожа з величною брамою. Силует Лебедина став безликим. Усі вцілілі храми були закриті і використовувалися владою як склади для зерна та колгоспні комори.


Фото-ескіз створення огорожі навкруг Вознесенської дерев'яної церкви.
Помилково вважалося фотом первісного вигляду цієї церкви.

Величезних матеріальних збитків місту Лебедину завдала Друга світова війна. Більшість важливих об’єктів було висаджено в повітря і спалено ще при відступі з Лебедина частин Червоної армії. Так, увечері 9 жовтня 1941 р. підривна група під командуванням військового коменданта капітана Моргуна підірвала, а потім підпалила державний млин № 9 (колишній млин Кононенка й Пивоварова), який тоді вважався найбільшим підприємством області. Одночасно були підпалені лозова артіль, електростанція, залізнична водокачка на вокзалі, нафтобаза, лісозавод лісгоспу, пошта й радіовузол. При відступі було спалено й розграбовано районну бібліотеку.

Лебедин був окупований німцями з 11 жовтня 1941р. до 21 лютого 1943 р. і з 10 березня до 19 серпня 1943р. Немало будинків міста постраждало в результаті авіаційних бомбардувань та артилерійських обстрілів. 17 лютого 1943 р. згоріло приміщення середньої школи № 1, де було розміщено табір радянських військовополонених. 18 лютого і 19 серпня 1943р. німці висаджували в повітря різні об’єкти військового містечка. Загалом матеріальні збитки, завдані місту німецькою окупацією та бойовими діями, становили 62,5 млн. карбованців.

Наприкінці серпня 1943 р. в Лебедині кілька днів розташовувався штаб військ Воронезького фронту: командувач фронту, генерал армії М.Ф. Ватутін та член Військової Ради фронту, генерал-лейтенант М.С. Хрущов. За уточненими даними, з фронтів другої світової війни не повернулися 1886 воїнів – лебединців.




У с кверах та кладовщах міста у місцях масових поховань загиблих воїнів встановлені пам'ятники. А у 1985 роціі споруджений Меморіал Слави – пам’ятник воїнам – землякам, загиблим у роки Другої світової війни.



Чимало змін принесли у Лебедин повоєнні роки. Місто росте, будується. При цьому його планувальна структура залишилася традиційною. Центральна частина зберігає характер забудови, що склалася на початок ХХ ст., за винятком кількох недобудов. Периферійні зони займають одноповерхові житлові будинки.


Районный Дом Культуры


Будувалися нові і реконструювалися старі підприємства. В 1948 р. була заснована Лебединська швейна фабрика. У 1955 р. на базі Лебединських авторемонтних майстерень почав працювати завод поршневих кілець. 1960 року на базі промартілі “3-я п’ятирічка” була створена фабрика пластмасової фурнітури. 1961 року на базі механічних майстерень торфопідприємства створено завод верстатних вузлів. У 1964 р. на базі цеху Лебединського промкомбінату створено ліжковий завод (нині – ВАТ “Лебединський машинобудівний дослідно - експерементальний завод “Темп”). В 1965р. м. Лебедин було підключено до державної електромережі.


Чествование спортсменов на стадионе

Завдяки зростанню економіки зростало і впорядкування й саме місто, поліпшувався його благоустрій. Нове будівництво п’ятиповерхових житлових будинків у 60-х – 70-х рр. ХХ ст. велося в районі Сумської вулиці. Забудовується й центральна вулиця міста – від майдану Волі у напрямку до залізничної станції “Лебединська”. Широкі простори в центральних кварталах використовуються для розташування окремих об’єктів соцкультпобуту. У зв’язку з реконструкцією і широким будівництвом у другій половині ХХ ст. з’явилося понад 50 нових вулиць. Заасфальтовані центральні вулиці й площі, скрізь посаджені декоративні дерева й кущі. У травні 1980 р. у місто прийшов природний газ.


Универмаг
Фото: с сайта www.lebedinpress.com.ua

Лебедин – батьківщина відомих українських митців: живописця і графіка Л.М. Стиля, скульптора Х.А. Якубовича, живописців В.П. Ламаха та О.Д. Басанця. Майже 50 років свого творчого життя присвятив місту та його людям відомий український письменник - прозаїк К.О. Гордієнко, який періодично жив і працював у Лебедині. Двічі – в 1939 і 1965 рр. – давав концерти для земляків видатний український співак – бас Б.Р. Гмиря. Восени 1947 р. Лебедин відвідав видатний український письменник – гуморист Остап Вишня, який зустрівся з мешканцями міста в кінотеатрі “Жовтень”. У квітні 1964 р. в центрі міста було урочисто відкрито пам’ятник Т.Г. Шевченка (автор – сумський скульптор Я.Д. Красножон). У місті Лебедин живе і працює письменник – прозаїк, публіцист, етнограф, історик, краєзнавець, громадсько – політичний діяч Б.І.Ткаченко.

В 1985 р. було розроблено новий генеральний план подальшої забудови м. Лебедин. Він передбачав збереження історичного ядра міста. Було складено історико – архітектурний опорний план Лебедина, який визначав необхідні охоронні заходи збереження будинків – пам’яток архітектури та цінної забудови. Цей важливий документ мав забезпечити подальший розвиток міста без втрат історичних та архітектурних реліквій. На території колишнього Труфанового болота, що опинилося в центрі міста, було запроектовано обширний перспективний житловий мікрорайон. Знаходячись дещо збоку, він не заважає історичному центрові і не порушує його затишно – провінційного колориту. На жаль, з ліквідацією гребель і зникненням обширних водних дзеркал навколо центру місто втратило свою ландшафтну неповторність. Генплан передбачав створення у заплаві річки Вільшанки зони відпочинку для мешканців та гостей міста (дендропарк, міський пляж тощо).


Після підриву аварійної Троїцької церкви. Вересень 1987 р.
Фото: Лук'янов В.П.

На превеликий жаль, без істотних втрат не обійшлося: в 1987 р. було висаджено в повітря кам’яну Троїцьку церкву.

Наприкінці ХХ ст. продовжувалося промислове будівництво. В 1988 р. випустив першу продукцію Лебединський моторобудівний завод “Мотор – Січ” (нині ДП “Моторобудівний завод ВАТ “Мотор – Січ”). В 1995 р. на базі колишнього військового об’єкта було створено ТОВ “Лебединський нафтомаслозавод” (торговамарка “Leol”). В 1999 р. засновано спільне українсько – чеське підприємство “ХаСен” (нині – ТОВ “RAMA – UA”). Відкриваються нові навчально – виховні заклади: в 1989 р. – загальноосвітня школа № 7 (нині НВК № 7), а в 1992р. – дитсадок “Калинка”.


Сучасний герб та прапор Лебедина

Наприкінці 1993 р. сесія Верховної Ради України присвоїла Лебедину статус міста обласного значення. В серпні 1997 р. сесія Лебединської міської ради затвердила новий герб і прапор міста Лебедина.


На 1 січня 2008 р. в місті проживало 27120 осіб, а разом із селами, підпорядкованими Лебединській міські раді – 27709 осіб. Місто живе, працює, розвивається. Продукція лебединських акціонерних товариств: ВАТ “Завод поршневих кілець”, ВАТ “Швейна фабрика”, ТОВ “Нафтомастильний”, ТОВ “Леол” та інших користується попитом на внутрішньому та зовнішньому ринках. Лебедин – лідер в області у сфері підтримки і розвитку приватного підприємництва. У місті успішно працюють спільні підприємства з участю іноземного капіталу.

Останнім часом докорінно змінилося обличчя Лебедина. Місто прикрасила мережа новоспоруджених чи реконструйованих у євростилі приміщень і будівель місцевих відділень всеукраїнських банків та десятків нових приватних спеціалізованих крамниць. Лебедин має розвинену мережу культурно – освітніх закладів, у тому числі декілька філій відомих в Україні вузів. Запрошує на відпочинок на березі мальовничого озера Лебединського ВКПП “Лекір – Інвест”.

Заснований у ХVII ст. старовинний Лебедин виглядає сьогодні молодим і красивим. Загорнутий у віти лип, оточених бунчуками тополь і хоругвами плакучих верб, він пульсує у єдиному ритмі України, несучи людям добро і щедрість.

На сьогодні в Лебедині нараховується 56 пам’яток історії та культури, у тому числі – 9 пам’яток археології, 11 пам’яток архітектури, 31 пам’ятка історії, 5 пам’яток монументального мистецтва. Громадськість міста ви являє глибоку зацікавленість у збереженні пам’яток історії та культури, увічнює у бронзі і граніті, у назвах вулиць та установ важливі події, пов’язані з історією міста, використовує пам’ятки в патріотичному та естетичному вихованні підростаючого покоління.

Матеріал підготовлено відділом з питань
внутрішньої політики за сприяння працівників
художнього музею


Джерела та література:

Білик О.В. Вітчизняна війна на Лебединщині (1941-1943рр.). – Лебедин, 1961. – (Ксерокопія рукопису зберігається в архіві Лебединського міського художнього музею). – 187 с.

Вечерський В. Фортифікації Сумщини (Пам’ятки України: історія та культура. – 2001. –Ч.4. – с. 84-91

Гурин М.Е., Демченко Е.Д., Шевченко В.П. Лебедин (История городов и сел Украинской ССР: Сумская область). – К.: гл.ред.УСЭ, 1980 .- С.360-373

Дейнека А.И. Памятники архитектуры Сумщины: Путеводитель. – Х.:Прапор, 1989. – С.129-140.

Дудченко В.Г. З історії Лебединщини. Вип. 1-й. – Лебедин, 1993.- 36с. Дудченко К.М., Тичина В.Є. Лебедин: Історико-краєзнавчий нарис. – Х.:Прапор, 1974. – 72 с.

Ішла війна народна: З історії Лебединщини: Збірник. Вип. 5-й. – Лебедин: ВВ “Білий лебідь” редакції газети “ЖЛ”, 1994. – 112 с. Книга Пам’яті України: Сумська обл., т. 7. – Суми: Вид-во “Слобожанщина”, 1996. – С. 33-42.

Кравченко В.І. До питання про дату заснування і походження назви міста Лебедина (Матеріали другої Сумської обласної наукової історико – краєзнавчої конференції (частина 1. Історія). – Суми, 1994.- С.22-25.

Кравченко В.І. Місто Лебедин, Лебединський район (книга Скорботи України: Сумська область. Том 1. – Суми: ВВП “Мрія – 1”, ЛТД, 2003. – С. 484 – 487.

Лебедин: Зб.архівних документів і матеріалів (Гол.ред.В.К.Мигаль; Упоряд.: Л.М.Момот, Т.В.Чернявська, - Х.: Фоліо, 1997. – 160 с.

Пьянков В.А. Лебедин (В путешествие по Сумщине: Путеводитель. – Х.: Прапор, 1984. – С. 136-158.

Скакун В.П. Література Сумщини. – К.: Муз.Україна, 1995. – С.119 – 129.

Скакун В.П. Шевченко на Лебединщині (Тарас Шевченко і Сумщина: Зб. –Суми: Ред. – вид. Відділ облуправління по пресі, 1993. – С. 63 – 68. Сумщина від давнини до сьогодення: Науковий довідник (Упорядн. Л.А.Покидченко; Редкол.: Л.П.Сапухіна (відп,ред.) та ін. – Суми: Вид-во “Слобожанщина”, 2000. – С. 80 – 83.

Ткаченко Б.І. Лебедія: Історичні нариси в двох книгах. Книга 1-а. – Суми: Вид-во “Слобожанщина”, 2000. – 428 с.

Ткаченко Б.І. Під чорним тавром: Документи, факти, спогади. – Лебедин: ВВ “Білий лебідь” редакції газети “ЖЛ”, 1994. – 464 с.

Шевченко і наш край: З історії Лебединщини: Збірник. Вип. 4-й. – Лебедин, ВВ “Білий лебідь” редакції газети “ЖЛ”, 1994. – 44 с.
Опубликовал admin 06. May 2009 · 5 Комментариев · 46866 Прочтений · Печать
Комментарии
#1 | Андрей 11. August 2010
Спасибо всем кто помнит и хранит историю нашего города.
Благодаря вам я узнал о нем больше, чем за 30 лет, что прожил в Лебедине. Стыдно, конечно признаваться в этом, но это печальный факт. Нас учили знать историю всей страны, а не своего города. Молодцы так держать !
#2 | Кириченко Александр 29. November 2010
Узнал много нового, интересного из истории родного города,в котором родился и прожил 18 лет,где и сейчас проживают мои родные и близкие, друзья детства и школы.Огромное всем спасибо,сделавшим этот материал на основе исторических документов ,изданий,подборок.
#3 | Аня 30. September 2012
Очень интересная по содержательности историческая подборка. Прочла и влюбилась в свой родной город. Спасибо всем, кто создал этот полезный и нужный людям сайт с историей нашего города.
#4 | Немного Истории 07. May 2015
Можно бы было поподробнее период правления Алексей Михайловича Романова описать. Ну тогда когда эти земли входили в Московское Царство ( Россию).
#5 | Немного Истории 07. May 2015
СУМСКОЙ СЛОБОДСКОЙ КОЗАЦКИЙ ПОЛК

На форуме vgd.ru

http://forum.vgd.ru/286/24892/0.htm

, есть следующие документы и многое другое по сумскому полку. :

СУМСКОЙ СЛОБОДСКОЙ КОЗАЦКИЙ ПОЛК - СОТНИ

Полковники Сумського полку (1659—1765)

Коротка хроніка Сумського слобідського козацького полку
1655 — заснування м. Суми. Указ царя Олексія Михайловича про осадження переселенців на Суминому городищі з відповідними умовами.
1657 — грамота царя Олексія Михайловича про визначення меж Сумської округи, підтвердження вольностей і права займанщини, призначення пільг на промисли, за несення військової служби.
1658 — реформа помісних військ у Московському царстві. 1658—1659 — українсько-московська війна.
1659 — утворення Сумського слобідського козацького полку.
1661 — антимосковський виступ у Сумах.
1662 — заворушення в населених пунктах як відгомін московського народ ного повстання («Мідного бунту»).
1663 — штурм татарами Сум. Початок гарнізонної служби на Запорізькій Січі. 1666 — урядовий перепис населення слобідських козацьких полків.
1668 — масові заворушення, пов'язані з повстанням І. Брюховецького. Друга спроба штурму татарами Сум. Грамота царя Олексія Михайло вича з подякою за вірну службу і боротьбу проти гетьмана І. Брюховецького.
1669 — жалувана грамота Олексія Михайловича про зняття чиншу 1665 р, на винниці, броварні та шинки, про безмитний медовий промисел І списування оброчних грошей.
1670 — участь у поході урядових військ на р. Донець проти повстанці!» С. Разіна.
1673 — початок несення постійної служби на кордоні з Диким полем.
1677 — участь у 1-му Чигиринському поході. Жалувана грамота царя Федо ра Олексійовича про підтвердження права на володіння землями, угіддями, промислами, хуторами, будівлями.
1678 — участь у 2-му Чигиринському поході. 1680-1681 — роботи на будівництві Ізюмської лінії.
1681 — грамота царя Федора Олексійовича з подякою за боротьбу проти турок і татар.
1687 — участь у 1-му Кримському поході. Грамота Софії Олексіївни про підтвердження прав на володіння землею та різними угіддями.
1688 — грамота Софії Олексіївни про звільнення від оброку на млини.
1689 — участь у 2-му Кримському поході. Битва під Чорною Долиною.
1695 — участь у 1-му Дніпровському поході. Жалувана грамота царів Івана та Петра Олексійовичів про підтвердження давніх привілеїв, запровадження безмитних промислів; по судовим справам полк підпорядковано приказу Великої Росії.
1696 — охорона ділянки кордону вздовж р. Коломак.
1696—1697 — сутички з путивльськими поміщиками за присеймські села. 1697—1698 — участь у 2-му Дніпровському поході.
1700 — початок Північної війни (1700-1721). Грамота Петра І про підтвердження права займанщини та безмитних промислів, права не сплачувати митні гроші; скасовано рубльовий збір із підпомічників; установлено полковий «компут» — 1230 ос.
1701—1702 — Свейський похід до Прибалтики.
1701 — участь у рейдових операціях, у боях під Ряпіною та Ерестфером.
1702 — участь у «генеральному поході» шведським запіллям, у бою під Гумель-сгофом; жалувана грамота про підтвердження давніх пільг та володінь.
1703 — указ Петра І про відзначення бойових заслуг слобідських полків, підтвердження давніх козацьких пільг і вольностей. Наказ про збільшення чисельності виборних козаків.
1703—1706 — участь у поході урядових військ на погамування Астраханського повстання. Скасування інституту воєвод.
1705 — пільгова грамота Петра І Сумському полку про звільнення від оброку на бортництво, ліквідацію указу Інгерманландської канцелярії щодо відписки на царя посеймських полкових сіл.
1708 — Донський похід проти булавінців, поразка на р. Уразовій. Участь у бойових діях проти шведів під час Сіверсько-слобідського походу Карла XII. Лебединські катівниці. Включення полку до складу Азовської губернії.
1709 — охорона кордону з Диким полем. 1714 — запровадження стану підпрапорних.
1718 — включення полку до складу Київської губернії. 1719-1723 — відбування робіт на будівництві Ладозького каналу. 1725-1731 — участь у Персидських (Гилянських) походах. 1726 — перехід у підпорядкування Військовій колегії. 1731 — запровадження в полку регулярної роти.
Источник: Нариси військової історії України: Сумський слобідський козацький полк 1659-1765 рр./ О.М. Корнієнко.
Добавить комментарий
Имя:

Проверочный код:


Введите проверочный код:

Вы подтверждаете что вы реальный человек? *


Рейтинги
Рейтинг доступен только для пользователей.

Пожалуйста, залогиньтесь или зарегистрируйтесь для голосования.

Нет данных для оценки.
На главную страницу сайта







Комунальні платежі онлайн
СУМСЬКЕ ОБЛЕНЕРГО