Анатолій Удод , Проект в'їздного знаку міста Леб... , В'їздний знак міста , Вход в сквер , Вход в сквер , Тренеры. , Вхід до Школи №1 , Художественній музей , На юбилее Леднева Д.Я. , Троян Анатолій Григорович ,
На камені вічності , Город глазами иностранного туриста , Змінено назви вулиць в Лебедині , Как помочь мужу стать успешным? , Советы для Вашего успеха , Депутати по вулицях , ГРАФІКИ прийому громадян з особи... , Графік вивозу побутовиз відходів... , Сергей Рахманинов в Лебедине , Статут територіальної громади ... ,
Навігація
ПРИЙМАЛЬНЯ ГОЛОВИ

ВИ ЗАПИТУЄТЕ -
ГОЛОВА ВІДПОВІДАЄ

Приймальня міського голови

ІНТЕРНЕТ-ПРИМАЛЬНЯ


Последние комментарии
Новости
Попробовал читать прям...
Нарешті це сталося ! ...
Крок влади можливо вір...
це не просто справедли...
Хочу присоединится к э...
Статьи
Я вот тоже занялась ис...
Собирались заехать на ...
Телефонная линия между...
- Будинок, у якому в 1...
По какому адресу распо...
Фото
Поезжайте, например, в...
Романенко,он был замеч...
Для [b]Амжад[/b]. Напи...
Добрый день. Можно по...
Да, еще стоит пока. Ум...
Страницы
Смотрю и плачу! Моя ба...
[b][big]Сертификаты ци...
[big][b][color=#3333cc...
Голосуйте за Голод Юви...
Олег Труфаненко, скор...

Последние статьи
На камені вічності
Город глазами иностр...
Змінено назви вулиць...
Как помочь мужу стат...
Советы для Вашего ус...
До Вашої уваги :

Радио он-лайн


ИГРЫ


Праздники Украины

Гороскоп на сегодня

Начните день с просмотра своего гороскопа и неприятных сюрпризов станет меньше

Дозволено умерти в Києві
Доктора мистецтвознавства професора Степана Таранушенка (1889-1976) нині, після десятиріч цькування й забуття, визнано провідним мистецтвознавцем XX сторіччя. Його видатні заслуги гідно поцінувала радянська влада - тюрмою, ҐУЛАҐом (станція Урульга), нескінченним засланням, а в кінці життя - дозволом умерти в Києві із злиденною пенсією.

Він був небезпечний для комуністичного режиму не лише як інтелектуал, тонкий знавець української культури, а й передусім як визначний дослідник Слобідської України, котрий на матеріалі народного і професійного малярства, пластики, архітектури, ужиткового мистецтва чи не переконливіше, ніж, приміром, академік-історик Дмитро Баталій, довів суто український характер і належність Слобожанщини. У зв'язку з цим історико-культурна спадщина краю в умовах "пролетарського інтернаціоналізму" виявилася матерією настільки вибухонебезпечною, що її завзято нищать від 20-х років і до наших днів.

До Степана Таранушенка цю спадщину тільки-но почали вивчати - на рівні збору й систематизації первинного матеріалу, без ґрунтовного осмислення й побудови наукових концепцій. То були праці архієпископа Філарета Гумілевського1, котрий дав атрибуції та короткі характеристики найважливіших архітектурних об'єктів, П.Фоміна2, Є.Редіна3, які вивчали переважно сакральне мистецтво. Етапною стала виставка, зорганізована до ХІІ археологічного з'їзду в Харкові 1902 року. Видана 1917 року робота Г.Лукомського - перша і на сьогодні єдина поважна спроба простежити розвиток мистецтва стилю класицизму на терені Слобожанщини. Одначе всі згадані праці хибували на фактографічність і описовість.

Таранушенко розпочав свою фахову діяльність з монографічного дослідження окремих пам'яток, зокрема й тих, що доти не потрапляли в поле зору вчених, як, приміром, старі хати Харкова. Набута ерудиція невдовзі дала можливість перейти до узагальнення великого фактичного матеріалу в оглядових працях "Пам'ятки мистецтва старої Слобожанщини" (1922) та "Мистецтво Слобожанщини" (1928). З 20-х років учений почав фундаментальні дослідження монументальної архітектури Лівобережжя з детальними архітектурно-археологічними обмірами пам'яток, докладною фотофіксацією їх, пропорційним аналізом. Увага до деталей, нюансів та відхилень уможливила реконструкцію методів роботи народних будівничих. Монографія, видана 1976 року на підставі цих досліджень, становить видатний науковий інтерес, бо ж переважна більшість описаних пам'яток знищена.

Студіюючи архітектурну спадщину Слобожанщини, Таранушенко вперше поставив її в контекст загальноєвропейського архітектурного процесу, розглядаючи кожну пам'ятку в широкому культурному й географічному ареалі - від Дону до Сяну, від Чорного до Балтійського морів.

Глибоке знання народної і професійної архітектурної творчості дало змогу провести широкі паралелі стосовно мистецьких явищ у різних краях України, а відтак (навіть на прикладі лише Слобідської України) показати єдність усіх етнографічних груп українського народу. У пропонованій статті вчений не виділяє Слобожанщину з-поміж інших районів України, розуміючи нашу культуру як єдине ціле.

Архітектуру Таранушенко розглядав як цілісність, не піддаючи вульгарному поділу її на муровану і дерев'яну, чим грішили й грішать досі чимало його колег. Порівняння пам'яток привело до висновку, що попри відмінності в будівельному матеріалі, спільним і єдиним лишається принцип розуміння і організації простору, побудови архітектурних форм - а це, зрештою, і визначає національну специфіку архітектури певного етносу.

Дуже тонко підмічено взаємозв'язок дерев'яного і мурованого будівництва: за несприятливих соціально-економічних умов "лабораторією" архітектури, де підтримувалися традиції й творилося нове, ставало дерев'яне будівництво; за сприятливих умов знахідки попереднього розвитку дерев'яної архітектури широко впроваджувалися в муроване зодчество, даючи вибухоподібну динаміку розвою нових типів, композиційних структур і декору.

Великий інтерес становить дослідження (не опубліковане) будівельних традицій одного міста на прикладі Лебедина. Об'єктом вивчення стали культові, господарські та житлові споруди. Таранушенко є й автором єдиної наукової розвідки про українські вітряки, куди ввійшов значний матеріал із Слобідської України.

Доля наукової спадщини Таранушенка трагічна. Частина її загинула в період комуністичного погрому української культури. Незначна частка опублікована в 50-70-х роках з великими і, можна з певністю сказати, зловмисними спотвореннями.

Так, 1959 року в збірці наукових праць, виданій під егідою Академії будівництва та архітектури УРСР, з'явилася стаття вченого "Пам'ятники архітектури Слобожанщини ХVII-XVIII віків", яка містить багатющий фактичний матеріал.

Проте порівняння опублікованого тексту з авторським рукописом показує, що відповідальний редактор збірки Ю.Нельговський, мабуть, не без відома членів редколегії, вилучив 10 сторінок тексту на початку статті й майже 5 сторінок кінцевого розділу, позбавивши таким чином цю наукову працю концептуальності, звівши її до простого переліку та опису окремих пам'яток.

Авторський рукопис Таранушенка обсягом 46 сторінок машинопису тепер зберігається в моєму особистому архіві. Потрапив він туди за незвичайних обставин 1985 року, коли відповідно до розпорядження Георгія Лебедева, тодішнього керівника сектору історії архітектури УРСР дорадянського періоду Київського науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури, на смітник викинули величезні стоси "нікому не потрібних паперів", серед яких були не лише рукописи Ігоря Грабаря, Григорія Логвина, Олени Компан, Степана Таранушенка, а й донос на останнього (другий примірник).

Віктор Вечерський (http://www.derev.org.ua)


После взрыва Троицкой церкви в Лебедине

Руины на месте подрыва Троицкой церкви.
Справедливости ради надо отметить, что к моменту сноса храма его несущие стены были полностью аварийны. Лом солдата-подрывника проникал в стену на глубину 30 - 40 см !


"У чомусь найдорожчому і найважливішому ми, українці, безумовно, є народ другорядний, поганий і нікчемний. Ми дурний народ і невеликий, наше наплювательство на свою долю і долю своєї культури абсолютно разючі [... ] Єсть городи-герої. Київ - город мученик, город-геній, хворий на менінгіт. Красивий, незважаючи на многолітні намагання архітекторів і горе-керівників занапастити його красу витворами убожества і нікчемства". Ці гіркі слова належать Олександрові Довженку.

Під час другої світової війни він склав реєстр більшовицьких руйновань у Києві й підсумував: "Двадцятий вік помстився. Погуляв по слідах і дев'ятнадцятого, і сімнадцятого, і одинадцятого. Зоставив биту цеглу, кам'яні коробочки, на які противно дивитись, і покарбовану землю..." (10).

Загалом нищення церковних пам'яток в Україні під комуністичним режимом було систематичним і не обмежувалося лише тридцятими роками. Ця діяльність не одного покоління "кодла бісівського" мала кілька етапів.

Перший був пов'язаний з колективізацією і створенням сталінських "колхозів", коли в 1929-1933 роках по селах і містечках спалили чи розібрали на дрова безліч дерев'яних парафіяльних церков ХУІІ-ХУІП століть, а також побурили чимало мурованих храмів. Другий етап позначився зруйнуванням Мазепиних храмів і Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві, катедральних соборів у Полтаві, Одесі, Симферополі, Кам'янці-Подільському та інших містах. Цей етап тривав упродовж 1934-1939 років.

У другу світову війну комуністичний режим позбувся ще низки визначних церковних пам'яток, а звинуватив у знищенні їх "німецько-фашистських окупантів" (Успенський собор Києво-Печерської лаври, Покровська церква з Ромнів у Полтаві, Успенський собор у Кременчуці). Наступний етап розпочався 1962 року, коли Микита Хрущов проголосив новий похід проти релігії і церкви. Його жертвами врешті стали Троїцький собор у Глухові, Воскресенська церква в Путивлі та багато інших храмів.

Останній (сподіваємося, таки справді останній!) етап руйнування церковних пам'яток припадає на роки горбачовської "пєрєстройкі", коли у переддень святкування 1000-ліття Хрещення Русі-України ЦК Компартії України зажадав від місцевих органів влади радикально розв'язати проблему "безгосподарних церковних будівель" двома способами: або відремонтувати, пристосувавши їх під музеї атеїзму, або знищити. Тож 1986 - 1987 роками датується руйнування кількох стародавніх храмів, зокрема Троїцької церкви в Лебедині на Сумщині.

 

От администрации сайта:

просьба ко всем, у кого есть какой-либо материал ( фото, тексты) о Степане Таранушенко, прислать или сообщить нам в Контакты или в Комментариях. Особо интересует портрет С.Таранушенко

Опубликовал admin 08. October 2010 · 1 Комментарий · 4718 Прочтений · Печать
Комментарии
#1 | Костя 08. October 2010
Есть портрет художника Василия Забашты. Ищите в сети.
Добавить комментарий
Имя:

Проверочный код:


Введите проверочный код:

Вы подтверждаете что вы реальный человек? *


На главную страницу сайта







Комунальні платежі онлайн
СУМСЬКЕ ОБЛЕНЕРГО